Не знаю чи існуєш ти насправді,
Така незвична рідна і чужа.
Я покохав тебе і це назавжди,
Кричить і плаче вся моя душа.
Пр-ів:
Ти приснилась мені серед ночі пустої,
Коли сутінки й морок обняли все навкруг.
Бачив я твої очі, ніжні, милі, дівочі,
Що гукали з собою у небачену путь.
Я син землі, а ти людина Сонця,
Між нами неосяжнії світи
Шукати шлях я буду серед ночі,
До тебе – незнайомка із роси.
Ти, як промінчик сонця серед ночі,
Дочка природи – ось, хто ти така,
Вінець творіння сонця і любові
Ти книжка без початку і кінця.
Нема ім’я у тебе і не дивно
Його не втиснеш в наші голоси
Відчути зможе лише та людина,
Яка полюбить разі назавжди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365074
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 19.09.2012
автор: Кумартун