Недописані вірші, недочитані поеми
Кому усе це справді треба?
Кому ми можем прихилить плече,
В тяжку хвилину розказать усе?
Тяжко, напевне, одинаком бути
Та деяким людям це не збагнути
Вони йдуть і радіють і не помічають,
Як інша людина поряд сльози ковтає.
Не плаче, ні, просто іде
Іде в нікуди, не думаючи про те.
Просто по вулиці, не бачачи нікого
А життя не припиняється в цей час раптово.
І прийде одинак додому
І знову сяде читати поему знайому
Почне він писати вірша про сумне
А може про кохання самотнє, час є
Ще подумати, нишком кохати
Ось так про людей усіх забувати...
І сяде колись одинак почитати
Той вірш, який в юність хотів дописати
Поему, яку так не встиг дочитати
І втрачене життя, яке вже не змалювати...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365176
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.09.2012
автор: Марія Гвоздікова