У відчаї впав,
і гірко заплакав,
і пальці до крові
об землю я здер.
Краще я голову
поклав би на плаху,
ніж пресмикатись
безсилим, як черв.
І я одинокий
волаю в пустелі,
крізь сльози кричу,
молюсь я до неба.
Молитви і сльози
неначе до стелі,
бо жертви безсилих
нікому не треба.
І я відчуваю,
що це все -
даремно,
бо тіло моє -
вже стало труною,
де доля моя,
потвора химерна,
творіння моє
і похована мною.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365332
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 20.09.2012
автор: Олександр Деркач