На ланцюгах розтрощеного неба,
У задзеркаллі сивих берегів
Я грів півсни, а втім,
Кривавий плач і грім ламали ребра,
Каратами стрімкої самоти.
Була це ти - провідниця півболю,
У грудях меч - це ти його дала,
Усі страхи, холодні, мов імла,
Губив ударом, вирвавши на волю
Хиткі обійми - вічні острови.
Готова ти, що нас поглинуть вщерть
Пориви, що розріжуть нас і щезнуть ?
Я болем перетворююся в смерть -
І знову йду - у найтемнішу бездну.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365346
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.09.2012
автор: Warik666