У себе в шафі я тримаю чорні крила.
Як тільки всі лягають спати, витягаю їх.
Старанно і щоденно чищу кожне пір'я.
Випиваю трохи кави і вгорі собі літаю.
То є мої зірки, які сумують не за мною.
То моє розбите небо розкололося надвоє.
Немов рясний холодний дощ, падаю на землю,
Як ангел, змучений гріхами, загубився поміж скель.
На небі мене розшукують птахи,
В глибини неба підіймають мої непрощені гріхи.
Мов марево, блукає і зникає світло вгорі,
Із тінями мовчанням розмовляють ліхтарі.
То мої хмари, які плачуть не за мною.
То мої розбиті світи поділилися надвоє.
Немов густий холодний сніг, падаю на землю.
Як ангел, утрачений богами, розбився поміж скель.
Тож не шукай мене даремно.
Моя душа — розталий сніг.
Із вірою поглянь на небо,
І я впаду до твоїх ніг.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365478
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.09.2012
автор: Ноїв Ковчег