Navio Negreiro de Castro Alves
[Antonio Frederico de Castro Alves (1847-1871)]
Бразилський поет : Кастро Алвес
Поема: "Корабель негритянський"
Переклав, із португалської мови
Микола Опанасович Щома
1.
Серед широкого моря... Божевільні простори
грається місячне світло -- золотистий метелик;
А за ним біжать буйливі хвилі... уже зморені
немов би то натовп неспокійних дітей.
Серед широкого моря... Далекий небозвід
стрибають зірки, здається що то золота піна...
У свою чергу, море засвічує свої вогні
--- Сузір"я рідкого високо цінуватого скарбу...
Серед широкого моря... Два безмежні простори,
там вдалені, з"єднуються в божевільних обіймах
--- голубі, золотисті, безтурботні, та величні...
Який із обох небес є небо? а який із них є океан?..
Серед широкого моря... Піднімає паруса,
занурюючися в тепло морських варіацій,
парусник шхуна біжить по водах моря,
немов би ластівка злегка торкається хвиль...
А звідки він? та куда їде? Судно мандрівне
яку ж дорогу вибирає, в такім великому просторі?
В полях пустельних коні підіймають порох,
Галопи гнуть, литять, але не оставляють сліду.
Щасливий буде той хто, в цю годину, на кораблі
почує цього зображення краси величність!
Внизу --- глибоке море, в горі --- сам небозвід...
А на небесах та на морі --- тільки неосяжність!
О!, яку приємну гармонію мені вдихає бриз!
Яка красива музика милозвучно лунає десь!
Мій Боже! який же грандіозний цей спів, що
плаває безконечно і надармо по хвилях води!
Люди моря! о!, моряки грубих звичаїв,
Загорілі сонцем із чотирьох світів!
Діти котрі були колихані бурхливими грозами
в колисках оцих глибоких безодень океанів!
Чекайте! чекайте! я хочу пити аж до дна
це все дикунство, хай буде вільна поезія
Оркестр --- широке море, що виє носом корабля,
а вітер, свистить скажений -- гуляє по струнах...
..........................................................................
Чому утікаєш скоренько, швидкий корабель?
Чому утікаєш від грізного поета?
О! хотів би я тебе акомпанувати --- пливти за тобою,
тоб-то бути схожим на море --- божевільний мандрівник!
Альбатроз! Альбатроз! орел океанів,
ти що спиш споміж хмар Гази,
потрясни своє пір"я, Левятан просторів,
Альбатроз! Альбатроз! дай мені твої крила.
2.
А деж би моряк і родився,
та чий би він син був, та де його дім?
Кохає він каденцію вірша
якого научує його старе море!
Співайте! бо смерть є чудова!
Торкається брига, на центрі борта,
немов той дельфін швидкий.
Привязаний до щогла,
махає скучливо прапор
для хвиль, які остаються в заді.
Приємні пісеньки іспанскі,
перекручені у своїй сумуватості,
напоминають чорнявих дівчат
із андалусійських цвіткових садів!
Італійський син ледачий
виспівує свою Венецію сплячу,
--- Земля любови та зради.
А може й гольфа що спочиває
спогадуючи вірші Тасса,
лежачи на лавах вулканів!
Англієць --- матрос флегматичний,
коли прийшов світанок, вже був на морі
(Бо Англія сама є великий корабель,
що сам Бог спустив якір його у Манші)
непохитно виконує свої успіхи,
споминаючи, гордовито, історії
Гораціо Нельсона та битва біля мису Абукір...
Француз --- призначений ---
виспівує часи минулої слави
та лаври великих будучих досягнень!
Моряки старої греції, були
породжені водами йонського моря.
Красиві чорняві пірати моря
яке в давні Улісс (Одіссей)
--- від краю до краю --- пересік,
Службовики, котрих Фідій вирізьбив,
прориваються ясною ноччю й співають
вірші в яких Гомер сам із собою тужив...
Моряки --- від усіх кінців землі,
ви можете впізнайти, на хвилях води,
усі найклращі небесні мелодії!..
3.
Злітай на землю із широких просторів, о орел океанів!..
Злітай нижче... іще нижще... погляд людини не може
так як ти занурюватися в двощоглове судно летюче!
А всеж таки я бачу його там... Який живопис озлоблений!
Це є спів похоронний! ... Які похмурі фігури! ...
Яка сцена ганебна та підла... Боже мій! Боже мій! Який страх!
4.
Це сон Данти(стичний) ... палуба корми
що від мансардного вікна очервонює відблиск.
Яке купається в річці кров"яній.
Дзвонять ланцюги залізні... удари батогів...
Легіони людей чорнявих неначеб-то ніч,
жахливо та сумно танцюють...
Чорняві жінки підвішують, на своїх цицьках,
худих дітей --- роти чорняві котрих
висосують кров (своїх матерів худих):
Другі дівчана, голі зовсім та ізлякані,
в такім вихоровім спектрі, захопилися
надармо, в тривогу та біль душевну впали!
Іронічний оркестр, пронизливо сміється...
А, від фантастичної сторожі, змій
вироблює божевільні всілякі гвинтові сходи...
Коли старик зігнеться, та торкнеться до підлоги,
крик його далеко лл"ється... батіг свистить!
А дальше всі летять... Все дальше й дальше...
Ланцюгом прив"язаний в одну тривалість,
голодна безліч забутих хитається ледве,
та плаче сумно і, там же, й танцює!
Де якийсь, від гніву, нестямний; другий, дурніє;
а ще другий, надає жорстоко муки
--- тай співає, траур викликає і сміється!
Капітан же заставляє маневрувати.
Потім, як поглянув на небо, яке розширялося
чисто та тихенько понад морем, та й
сказав --- побачивши дим споміж туманом:
"Розмахніть батоги суворо, матроси!
Нехай вони потанцюють іще трохи!.."
Іронічний оркестр, пронизливо сміється...
А, від фантастичної сторожі, змій
вироблює божевільні всілякі гвинтові сходи...
Це сон Данти(стичний) ... Лишень темрява літає!..
Крик, ох!, прокляття, молитви звучать!
А сатана сміється!..
5.
ГосподЬ Бог всіх нещасливих!
Скажи мені, Господи Боже!
Чи це є божевілля... чи може й правда
Така велика недоля під небесами?!
О море широке, чому не стираєш
великою губкою твоїх сильних хвиль
--- із твоєї мантії, такої брудної плями?..
Зірки! ночі! буйні вітри!
Покотіться із вешин неосяжних!
Підменіть усі моря --- та їх урагани!
А хто ж є ці люди такі нещасливі
що не мають місця споміж вас
--- а тільки у сміху спокійнім, як товпа,
яка збуджує шаленство палача жорстокого?
А хто ж вони є? Тоді коли місяць замовкає.
Тоді коли опуклість хвиль скоро сковзається
немовби співучасник несподіваний,
серед темної ночі збентеженої...
Скажи мені, о сувора Муза,
Муза найдобровільніша та відважніша!..
То є сини далекої сухої пустелі,
де земля за подружжя має світло.
Де живуть в полях відкритих
племена голих людей чорнявих...
Войовничий звичай мають --- є хоробрі
що із тиграми смугастими
боряться щоденно на самоті.
Вчора були прості, сильні, та хоробрі.
А сьогодні, бідолашні --- раби нещасливі,
без світла, без повітря, нерозумні --- безглузді...
То є жінки змучені, нещасливі,
так само як колись була Агар.
Спрагливі, кволі (зігнуті) --- води жадали,
їдуть десь із далека... десь із далека...
Дитять в руках ослаблених тримають,
слабими кроками у ланцюгах ступають.
А в серці --- повно сліз та жовчі гіркої...
Страждають так само як Агар колись,
що навіть молока оплакування
не знайшлося щоби напоїти Ізмаїла.
Там де безконечні піски,
де пальми вкривають країну,
родилися діти --- й красиві були,
дівчата люб"язні й ніжні...
Одного дня караван проходить,
а дівчина незаймана --- чиста в хаті
задумується в нічних вуалях...
... До побачення! гірська хатинка,
... До побачення! пальми фонтану!..
... До побачення! кохані... прощання з вами!
А далені, просторі поля пісків...
А тоді, широкі океани порохів.
А ще дальше, неосяжні горізонти
Великі пустелі... і тільки пустелі...
Голод, знемога, спрага велика...
О! який нещасливий є той хто здається
та й упадає щоби уже й не піднятися!..
Освободжує він місце в тюрмі;
Але шакал знайде тіло оте
яке він сам колись розгризе.
Учора, була Сьерра-Леоне,
Війна, полювання левів,
Сон сплячий надаремно
під наметами великої широти!
Сьогодні, ... темний вантаж корабля,
глибоко заражені, задушені: сам бруд
--- чума, тепер для них, є їхній ягуар...
А сон перериваний завжди,
викиданням когось уже без душі,
глухими ударами тіла по хвилях води...
Учора, велика свобода без міри,
Тільки одне бажання: мати силу...
Сьогодні... безмірна розбещеність,
навіть не дають вільно вмирати...
В ланцюгаг тих самих закувалися;
в яких когось здолали закувати ---
на гвинтові рабства неволі.
І так, смертельного танця дружину,
передражнювали, та із неї сміялися,
під звуками жорстких батогів... Дезгліздя!..
Господи Боже нещасливих!
Скажи мені, Господи Боже,
Чи я не дурнію... чи то все є так
--- стільки жахливих подій під небесами?!
О море широке, чому не стираєш
великою губкою твоїх сильних хвиль
--- із твоєї мантії, такої брудної плями?..
Зірки! ночі! буйні вітри!
Покотіться із вешин неосяжних!
Підменіть усі моря --- та їх урагани!
6.
Є народ такий, що свій прапор позичає
накривати такі великі ганьби --- малодушність!..
Перетворює свій прапор в такий фестиваль зла
--- покривало грязного й нечистого для нечепур!
Боже. мій Боже! Який же є цей прапор грязний,
що безсоромно, на судні, із злом радіє?
Затихни!.. Муза... Заплач, і так заплач
аби намет, буття твого, в сльозах обмився!..
Жовто-зелений стяг землі моєї, що цілує
бриз бразилський та колихається спокійно
прапор що свіло сонця в собі тримає
та обіцянки Божого щастя довір.є всім...
Прапоре мій! Свободу, після жорстокої війни,
ти піднявся на борті як героічний спис...
Булоб лутше, як би тебе розірвали в битві,
аніж ти міг стати покриттям смерті для народів!...
Фатальність жахлива що знищує розум!
В такі години, вбиває надії суден парусових ---
Стежки які, на хвилях водняних, Коломбо відкрив,
закриваються немов райдужка ока, в глибокій безодні!
А тож і є велике прокляття!.. Із ефірних регіонів
піднімайтеся --- Ви, усі герої Нового Світа!
Андрада! зірви --- чим найскоріше, оцей негідний прапор!
Коломбо! закрий скоренько двері твого широкого моря!..
--------------------------------------------------------------------------------------------------------
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365613
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.09.2012
автор: Mykolskyj