Коли зорі погасли над Бугом,
Із роси новий день народився.
І по небу, запряженій цугом,
Колісницею грім покотився.
Він розсипався гуркотом в небі,
Ляснув гучно, усе задвигтіло,
І здавалося, міг при потребі
Страх ввігнати і в душу і в тіло.
З яру вітер, як чорт появився,
Листя рвав і носив ним по колу.
Лише явір стояв, не хилився,
А верба, аж стелилась до долу.
Дощ вперіщив, неначе прорвало,
Я до нитки промок тої ж миті,
А навколо лило, гуркотало,
Дощ із вітром купалися в житі.
Вода річкою неслася з поля,
Яром голосно, аж клекотала.
Дощ це дар і небес добра воля,
Чи як кара, що з неба упала?
Та за мить лити враз перестало,
Квіти сонце побачить зуміли,
Та ще довго в яру клекотало,
Десь далеко громи гуркотіли.
31.08.2011р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365649
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 21.09.2012
автор: Мирослав Вересюк