Залишив купе -
ковтнути повітря.
Прокурений тамбур,
байдужі обличчя.
Зірвати стоп-кран?
Розчинитись у вітрі?
Бажання на вічність
зійти на узбіччя.
Квиток у кишені -
маршрут до кінця.
Чекають в купе
колеги та друзі,
дружини і діти -
усі на місцях.
Справи, борги -
які тут ілюзії?
Вказано місце.
Потяг за розкладом.
Все по хвилинам.
Світлофор.
Перехрестя.
Хочу зійти,
а поїзд все мимо.
Рух визначають
знаки із жесті.
Ритм задають -
колеса та рельси.
Диспетчер керує
і є провідник.
Маршрут накатали
без жодної версії.
Графік сховали
і зник путівник...
Гаразд, у купе...
До кінцевої...
Тут зАтишок,
тЕпло,
комфорт.
Попутники рідні.
Далекі й місцеві.
Розмови.
Проблеми.
Коньяк.
Бутерброд.
Я вже звикаю...
Мрії зникають
за горизонтом, зашторені склом.
Я їх покинув...
За це ж не карають?
Розплата - лише ремесло.
І тут провідник - погляд крізь скельця:
Готуйтесь, бажали зупинки -
Будь ласка!
Зупинка вашого серця.
Недовго…
Всього дві хвилинки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365653
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 21.09.2012
автор: Олександр Деркач