Ти не зник… Ти і досі живеш в моїх венах…
І всі слова колишні знову ріжуть душу…
Немає сил терпіти. Здають нерви.
Та я повинна. Знаєш, - просто мушу…
А ти десь є… Можливо, біля мене…
Ти ходиш тихо… Я це відчуваю.
Завмерло серце. Кров застигла в венах.
Мені болить. Та я вже не стріляю.
А ти простий… Без болі і образи…
Я тобі цього вже не причиняла.
Кінець сумний. Чому не сказав зразу?..
Сказав тоді, коли я не чекала…
Давай, лети! Назад не обертайся!
Я не триматиму тебе, я відпущу…
Зла не триматиму. Лети! І не вагайся.
Не чекатиму тебе. Я не прощу.
А мені б тільки трішки, що було між нами…
Та всі спогади стали сумними рядами…
Коли тебе побачу, тихо скажу «привіт».
Якщо і обернешся, не обернусь тобі в слід…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365679
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.09.2012
автор: Оля Смілянець