зливою безіменною просто з найнижчих вершин
не легко летіти зі спаленими крилами Ікара
хто сказав що не природженно взагалі народжуватися
з обрубком ніг замість летучих відростків
стороннім оком не угледіти під піджаком
сто тонн чистої зневаги
до вас
і рабом не повзати а лежати каменем спіткання
просто на стопах
і на стовпах розіп’ятих Іуд і проклятих почорнілими лицями
будд на сотні парсеків лиш ефір
розплавляється як сир під кислотним соком
і комусь все таки все виходить через раз
а комусь на завжди обрубок замість серця
і цятки та плями солі замість чистої крові каяття
на поцяткованих шиях під палицями страти
на п’єдесталі зіпсованих років
ниц не паде
і на гору не зійде більше сонце того,
що в грудях замість кислого присмаку
відчуття безсилля
безвладдя над власною природою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366016
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 23.09.2012
автор: В.Воццек