Пів неба осінню затяжно обіймало.
Пів світу плакало, коли прийшов той день.
Все ніби є, але Тебе не вистачало -
це мов зірвати календар і стерти вересень...
Твоя галактика так втомно розчинилась,
лишивши осад і травневий аромат.
А я ж Тебе, такого, ніжного любила,
передрікаючи на смерть свій юний сад.
Пів неба осінню затяжно охопило.
І як на зло - в очах мелькає чорний крук.
Біда прийшла тоді, коли костри дотліли...
Тебе нема, і вже немає в мене рук.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366174
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.09.2012
автор: Ліна Біла