По часточці, по ниточці, по слову
Порю́ себе знесилено щодня...
Плачу́ за біль огуденний любов’ю,
Лишаючись у цноті без ім’я.
Де біла хустка, де яснІ вельможі
І світочі усміхнених облич -
Іду туди, а йти уже не взмозі
І мовлю щось, хоча вже гласу нич.
Аби ж не знати, що усе намарно,
Не відчувати як байдуже ссе!
Обважна тінь, не прутконога сарна,
Покривлене в ілюзіях пенсне...
І пореться безвільно самотина -
Вовтузяться у тороках думки́...
Загублена у світі сиротина,
А вперто споглядає на зірки,
Щодень торочачи із себе віру
Над обрієм похмурених років,
Де світле серце знов шукає ліру,
Що сонцем обізветься між рядків…
(9.09.12)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366180
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.09.2012
автор: Леся Геник