- Мамо, що за хлопчик це такий?
І чому убраний так негоже?
Одяг, он поглянь, який брудний,
Босий, що він взутися не може?
І чому у баках із сміттям,
Він без сорому, ввесь час "гребеться"?
Бачу тут його майже щодня,
Щось собі буркоче і сміється.
Що ж він так? Додому хай іде,
Вмиється, батьки його чекають.
Запитай його - живе він де?
Може всі його давно шукають…
- Ей, малий: – хлопчина той озвавсь, -
Вже сто літ немає в мене дому.
Я батькам давно до біса здавсь
І мені спокійніше самому.
Ти іди собі куди ішов,
Це за тебе можуть хвилюватись.
Вдалих Бог тобі батьків знайшов…
Йди, на мене досить озиратись…
Син поглянув й слова не сказав
І за руку взяв мене щосили…
Потім тихо-тихо "прокричав":
- Мамо, знаєш, я такий щасливий…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366347
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.09.2012
автор: Людмила Мартиненко