Запамятай, вічність ніколи не залишає на чай,
Не грає з тобою у схованки чи Блек Джека,
Вічність – це мачуха, а це - зазвичай печаль,
Це як повії із совістю звикати до нового чоловіка…
Запам’ятай, вічність ніколи не запитає двічі,
У неї така манера – взагалі рідко питати,
Наколотить усім проблем на наступне моє сторіччя,
А ви люди учіться молитись, вірити і страждати…
Запам’ятай, вічність ніколи персонально не просить,
Анонімно забирає знайомих і тих, хто більш треба,
Ти дякуй, стоячи на колінах, що тебе ще на світі носить,
Мамина гостра й нестримна в тобі, дитино, потреба…
Запам’ятай, вічність не веде у сутичках діалогу,
Вона скоріше все ж всесильний інтраверт,
Педант, що логарифмом розраховує твою тривогу,
Письменник, що патетично опише твою смерть…
Запам’ятай, вічність надто велика й невтомна,
Щоб звертати увагу на тебе – всього із нервів і мінералів,
Вічність єдина, її розуміння бездонне,
А ти у нікчемних своїх 22 від всього в житті тікаєш…
Запам’ятай, вічність – це виклик, опонент твоєї дуелі,
За нею пішли Шоу, усміхнений Твен і серйозний Діккенс,
Передчасно пішли, а ти патетично мрієш, щоб тихо в постелі?..
Але вічності теж потрібен спокій, вона теж свариться з часом,
Вічність – це Ти, це пам'ять, сльоза, розірвані сни і парад твоїх ізотопів,
З якими ти мрієш одначе залишитись під своїм Парнасом….
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366389
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.09.2012
автор: Мирослав Гончарук-Хомин