Здається, кава обпекла - четверта ступінь.
Годинник міцно зачепив венозну кров.
До краю, певно, ми догралися в любов,
не реагуючи на "стопи" і на "звуки"...
Не йдуться ноги навіть у прекрасну осінь.
Не б'ється серце, лиш порочно калата!
Це так уперше - серед вересня зима
перетворила листя у льодові сльози...
А що слова? Вони уголос - геть німі...
Невиліковно те, що рани залишає.
Змиритись важко - і куди подітись далі,
коли зітліло те, що билось у мені...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366416
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.09.2012
автор: Ліна Біла