Той час, що процвітанням зветьсся
Та мить, що в серця наші рветься,
Ми звемо світлом небокраю,
Ми звемо сонцем всього раю.
Лиш зупинися на момент,
Лиш вчуй кожнісінький той темп,
Що все кружляє навкруги,
Приблизно це побачиш ти:
Маленьких бджіл, що на квітках,
Збирають мед – то Божий дар;
Листки, що падають униз,
Дерева подиху завис ;
І вітер, який все несе,
І сонця промінь, що повітря рве.
Та мить, що процвітанням зветься,
Той час, що в серця наші рветься,
В якийсь момент на перелам, іде униз до наш лав.
І чути подих неминучих сестри і брата – грози і тучі.
* * *
Над містом, тінню опустивши
Летять чорнії ординці,
Летять сміло, вільно вранці,
Наче зграя злих повстанців.
І за обріями блиск,
що блищав усе до них,
Зник, як звук перед ордою,
Зник бо чорне все довкола.
Почорніло небо враз,
Гелкіт ловить кожен з нас.
Синхронно рухи навздогад,
Але так чітко мов парад,
Виконують фігури дивні,
В очах туман стоїть до нині.
І все змішалося в ту мить:
Землю і неба не розбить.
Гроза і дощ, град і сніг,
Вітер, шторм і бурі віх,
З’єднало кольором одним,
Це той , що у ворона один.
* * *
І зникла тінь, шалений глас,
Розквітле небо світла дасть.
Ті струни сонця мимохіть
Впадуть, і будуть сивиніть.
Чому цей чорний колір страху,
Вважають вічним знаком жаху ?
Й птахів, що колір цей несуть,
Вважають символом розпуть ?
Адже літають рано-вранці,
Чим дуще вверх, тим блище щастя.
До щастя ворони літають,
І нам на землю посилають,
А чорна тінь – лише момент,
Перед квітучим, світлим днем.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366519
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.09.2012
автор: Mother Monster