Голками у тіло впивається страх.
Кригою криків зсуваються стелі.
Убивця у серці розпалює жах,
Закривши засувами вікна і двері.
Куйовдить, ламає, зшиває думки
У куций клубок із диму та хмелю.
Немає бажання в життя до жаги.
Лишилось віддати його до борделю.
Убивця чекає. Вичікує мить.
Блука по кімнаті у власній оселі.
Ще трохи і, мабуть, душа догорить.
У цій ненаситній, їдючій дуелі.
Зав'язані очі — розв'язана мить.
Ми поглядом стрілись чи то голосами.
Мій вбивця душевний ніколи не спить.
Блукає в моїй голові між думками.
Тунелями дум, роздоріжжями снів
Вливає у кров занедбані рими.
Шепоче невірність моїх голосів.
Але я долаю його що є сили.
Я маю ще сили боротись із ним.
Її ще надовго достатньо у мене.
Я змушу тебе залишатись німим.
Допоки палає життя і потреба.
Допоки я дихаю й чую слова.
Допоки злітаю щоразу до неба.
Допоки прозора моя голова.
Я буду долати тебе серед себе.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366953
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.09.2012
автор: Жабокрик