Пані слУжниці призналась:
В бідняка я закохалась.
Як же бути, що робити?
Не повинна я любити.
Він простак, а я вельможна,
Допустить таке не можна.
Служниця зітхнула стиха,
Що кохання, то не лихо.
То великий дар небес,
Справжнє диво із чудес.
Без кохання жити - мука,
Не дарма Амур звів лука.
Перед Богом рівні всі,
Прості смертні й королі.
Не сердись, кажу відверто,
Не жени кохання вперто.
Тут замислилася пані,
Що такого в тім коханні?
Чи йому сліпо скоритись,
А чи може зупинитись?
Чи хай серце насолоду
П"є забувши про свободу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367005
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.09.2012
автор: Ніжність - Віталія Савченко