Так треба
Ось так, секунда й людини вже немає
Вона закрила стомлені повіки
І грішний світ душа цей покидає
Із тленним тілом прощається навіки.
Серце не стукає із вечора до рання
Кров завмерла і не б’є у скроні
Час розмиє її мить перебування
Й повітря охолоне у занімілій мові.
Заросте осотом вузесенька стежина,
Де тисячу разів тудою вона йшла
Поплаче тихо за нею вслід калина
Своїм цвітом білим дорогу застиля.
Покладуть до гроба уже холодне тіло,
Його помиють і повісять натільного хреста
Все тіло легке воно вже відболіло
Людина відсміялась, від’їла, відпила.
Їй не потрібне сонце, ні морози,
Ні дороге убрання, ні золото, ні срібло,
Ні друзів похвали і ворогів погрози
Усе скінчилось, нічого не потрібно.
Прощайтесь близькі, труну вже закривають
І сліз не треба, ні гучних ридань
Та, що вийшла з праху землею засипають
Віддала людина цьому світу дань.
Просто ти людина й нема чого змінити
В світі порошинка, у полі, як трава…
Вмирати не хотіла, ти хотіла жити
Та на все Боже святий є воленька Твоя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367102
Рубрика: Присвячення
дата надходження 27.09.2012
автор: temapk