Розсікаєш, як павич, поважною супер-ходою.
Набубнявіли, наче бруньки, повні гнилі, «понти»,
І гординя твоєю задертою ввись бородою
Розтинає повітря густі атмосферні фронти.
Повсякчас нецензурщина ллється з паскудного рота,
Як замулений щедро багном повноводий струмок,
Недостойних і «нижчих» людей лише бачиш навпроти,
Та запалений мозок твій сповнений ницих думок.
Самовпевнено зиркнувши злими, мов звірі, очима
І розправивши крила, як півень, зобразив орла.
Боягузтво і підлість, неначе рюкзак, за плечима.
Хвору душу в полон затягнула гріхів кабала.
Та чи бачив життя твій нахабний розбещений погляд?
Але з часом все ж досвід гіркий тебе спустить з небес.
І обмежений хтивістю зарозумілий світогляд
Дуже швидко нарве, мов задавнений гнійний абсцес.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367363
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.09.2012
автор: Олександр Обрій