Любов.

Зустрітись  поглядом  в  одну-єдину  мить,
Запам’ятатися  в  ці  очі  й  збожеволіть….
Забуть  все  те,  що  так  давно  щемить
І  пов’язавши  себе,  волю  дать  любові.

Не  спати,  згадувать  ту  мить  щоночі,
Тонути  в  погляді  тягучій  глибині.
Й  не  в  змозі  позабути  сині  очі,
Що  прикипіть  до  серця  так  змогли.

Щодня  у  натовпі  його  шукати,
Й  надіятись,  що  в  світі  є  дива.
Шукати,  мучатись…й  не  впізнавати
Той  погляд,  яким  марить  вже  душа…

І  божеволіти  у  чотирьох  стінах,
Які  зголив  «під  нуль»  незваний  відчай,
І  марити  ним  навіть  у  сльозах,
Що  обпікаючи,  стікають  по  обличчю…

Іти  по  вулиці  і  думати  про  нього,
Доводити  собі,  що  все  мине…
І  знати,що  не  так  ,  та  й  знову…
Таке  кохання  до  добра  не  доведе…

І  від  безсоння  розгубивши  розум,
Зустріть  його,  та  непомітивши,  піти….
Опам»ятавшися,    сидіти  на  морозі.
Картатися!  Дозволила  піти…

І  мучать  довго  серце  й  душу,
І  побиватися,  бо  не  побачить  знов…
Невже  оце  терпіти  мусить?
Невже  це  називається  любов?

Піти  до  річки  по  снігу  босоніж
І  змусити  покрижаніти  кров….
Опам’ятатися  й  не  згадувать  ніколи….
Невже  це  називається  любов?

Зустрітись  поглядом  в  одну  єдину  мить,
Забуть  навік  ці  очі  й  піти  далі.
Нехай  вже  краще  мучає  й  щемить
Та  не  наповнить  дикою  печаллю…

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367402
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.09.2012
автор: Дивна