О, як швиденько роки прошуміли,
Не так давно на вишитий рушник
Ми зовсім молоденькими ступили.
Дивились люди, шепотіли і хтось врік.
Не довгий у подружжі був мій вік.
Та час своє, і знову рушника стелю,
На нього твердо мій синок ступає.
Весь світ від щастя їм до ніг лягає
Для них, у Бога, долі кращої молю.
Я знову вишиваю рушники,
А барви підбираю все найкращі.
Чи доживу, -загадую собі ,-
Вистилить долю внукові та внучці?
Стелімо дітям красні рушники,
А поряд з ними світлії серденька,
По праву руку стане рідна ненька,
Як оберіг! Що відганяє темні кольори.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367448
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.09.2012
автор: Вразлива