Сніг

Я  люблю  сніг...  Не  важливо  який.  Чи  він  буде  перший  осіньо-зимовий,  чи  другий-  зимово-весняний.  Чи  він  буде  чистий  як  перша  та  невинна  дівоча  ніч.  Чи  він  буде  перемішаний  із  землею  та  пилом  так,  що  не  можна  й  розібрати  що  то  лежить.  Чи  він  буде  йти  крупою,  й  снігом  його  тоді  не  назвеш.  Чи  він  буде  йти  маленькими  пухнастими  сніжинками  і  з  захватом  маленькі  діти  будуть  спостерігати  за  їхнім  танцем.  Я  люблю  сніг...
Я  люблю  сніг  через  те,  що  він  нагадує  тебе!  
Ти!  Це  ти  зробив  моє  біле  чисто-пухнасте  маленьке  житя  у  того  звіра,  що  перемішаний  пилом  та  темною  грязюкою...  Це  через  тебе  я  не  живу,  а  існую  ,  коли  снігу  немає  і  все  стоїть  холодне,  голодне  і  заледеніле.  Так,  заледеніле,  як  і  частина  тебе-  твоє  серце.  Адже  воно  з  гарячого,  люблячого,  невпинно  рухаючого  стало  холодним  і  твердим,  немов  отой  замерзлий  кусень  піска,  чорної  землі  та  ще  чорнішого  снігу,  який  валяється  при  дорозі  і  чекає  коли  ж  прийдуть  дорожники  і  приберуть  його.  Тим  дорожником  буде  твоя  наступна  дівчина,  яка  відігріє,  надіюсь,  отой  кусень,  що  в  тебе  в  грудях.  То  буде  інша,  а  не  я.  Тому  що  я  люблю  сніг,  а  не  заледеніле  серце.  Чуєш?  Я  люблю  сніг!  Сніг!  І  не  важливо  який...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367483
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.09.2012
автор: Зима