Сидячи на вікні 8-ого поверху з гарячою чашечкою кави і дивлячись вниз на те, як падає дощ і залишає свої мокрі калюжі-сльози на дорозі, ти підневільно думаєш,що життя летить зі швидкістю світла… Так, летить, але чомусь мимо тебе. А ти так залишаєшся на обочині дроги чи стежки… Та ти, навіть , і сама не знаєш, де тебе занесла доля: чи на широку дорогу, чи на вузеньку стежку. Та яка взагалі різниця, де тебе занесе. Одне головне: щоб там тобі сподобалось.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367484
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.09.2012
автор: Зима