Камінь лежить – мого життя,
Тяжкий, великий серед шляху.
Повільно мохом оброста,
Хто йде - обходить бідолаху.
Він в землю голову сховав.
Щоб сліз його ніхто не бачив.
Він так хотів, щоби підняв
Його якийсь солідний мачо.
Щоб мох нарослий відідрав,
Помив в воді, зігрів рукою -
На повну силу б засіяв,
Мов щире золото красою!
Він так хотів! Він віру мав...
Але знесилилося тіло.
Осінь – весна. Він там і сам.
Кому яке до нього діло?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367595
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 29.09.2012
автор: Крилата (Любов Пікас)