Осінь,
Між сірих хмар неба просинь,
На полях вітру простір,
Упала на трави просидь
Чи сльози небесних зір.
Осінь,
Витягає із своїх скринь
Оксамит і кашемір,
Розкидає золототінь,
Мов чари факір.
Осінь,
Дерев осонь, туману плин,
Ллється стогін їх в ефір,
У падолисті шепотінь,
Плаче й тужить осокір...
Осінь,
Покидає пташиний клин
Свій рідний край, дім і двір,
В душі тільки біль та полин,
Від того злету, повір.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367777
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 30.09.2012
автор: Макієвська Наталія Є.