Часом, здається, що я помилився,
Горе чекало, а я веселився,
Що я дарма прожив цих п’ять років,
А життя давало стільки уроків…
А я ходив, наче в чорних окулярах,
А я літав, наче по хмарах,
Я не бачив, нічого крім себе
І прожив, дивлячись тільки на небо.
Я не правий, і навіщо жаліли
Я дізнався, бо серце боліло,
Бо голос плаче, й руки тремтять
Мені це ніколи, не помінять.
А часом здається, навіщо живу,
Навіщо ці роки, я Батьку служу,
Для чого потрібен, йому такий я,
Чому так довго мене тримає Земля?
Я живу неначе в якомусь театрі
Сцена, ролі, актори і акти
Тільки він займає весь світ,
І триває вже тисячі літ.
Що буде далі, де мій сценарій,
Я буду жити? Чи піду в дельфінарій?
Чи просто загину і почнуться титри?
А ти любий родич, сльозинки всі витри.
28.08.2012.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367882
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.10.2012
автор: Крот