Ті́́́́́́ ́кають годинникові стрілки,
крають без упину циферблат.
Механізм годинниковий – білки,
ті, що вічно колесо вертять.
Сіра, білувата чи руденька –
колір той залежить від людей.
В кожного своя по суті – білка,
І печальний римський Колізей.
Сива і помітно вайлувата
в циферблаті білочка моя,
інколи становиться пихата,
наче просто зовсім не своя.
Знає, що з народження неспинна
рухає життєвий колізей,
так багато встигнути повинна,
дати час для втілення ідей.
Відає мала собі істота,
що життєвий відміряє лік,
що то навсього її робота –
визначати для людини вік.
Нишком знає золотко пухнасте,
що чимдуж вона собі біжить –
тим скоріше сила її вгасне,
а людині треба.. треба жить!
Житиму, встигаючи, повільно,
з розсудом порину в світ думок,
все я зустрічатиму покірно..
бо на те свій час, на те свій строк.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368291
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.10.2012
автор: Nukraine