Як раніше,світитиме сонце,
не зупиниться рух планет,
заглядатимуть зорі в віконця.
Тоді...Як не стане мене.
І Місяць на Землю не впаде,
не станеться катаклізм.
Не спиняться водоспади,
Не вийде ріка з берегів.
Так само закохані будуть
в тіні цілуватись алей,
хапаючи пристрасно губи.
Лиш тільки...Не буде мене.
І Всесвіту байдуже з того,
що атом нікчемний пропав...
***
Не варто боятися цього,
а просто...сприймати,як факт.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368301
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 03.10.2012
автор: посполитий