любить вона невидимі слова,невидимі думки,
не почуті ніяк, не почуті ніким,
виложені,залишені їм,як слід
пустий,забутий не відчутий..
в тих словах стільки сил..
скільки вкладено душі,
вона одна сидить у тишині..
думки її лиш прикуті до весни
до тої що могла та не змогла,
віддати їй життя віддати їй себе,
вона одна і більш нікого там нема
з усім, сльоза та чи винна в цім вона?
замучена,сумна сльозами...
чомусь котяться сповзають по щочках,
а щочки намокшії росою марною,
покрились сілью й болем,
і для чого? і для чого,не карайся так!
побачиш ще прийде весна до тебе,
та що змогла тебе кинути у небо.
пише вона лиш ті слова спліта у речення,
пише вона ті слова невидимі слова
де весна,де вона з головою у ній!
у тій що прийшла та не забрала...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368476
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.10.2012
автор: evolau