Частина 1. Кара без вини
Не знаю я, за що страждаю тут,
І чим я провинився перед світом.
За що несу я тисячі спокут
У час, коли би міг життю радіти?
Не відаю, який за мною гріх
Примарою розплати всюди ходить.
Ще у дитинстві я помер для всіх –
Для себе, для людей, і для свободи.
Воскрес я у в’язниці, як у сні,
Я думав, він не вічний, як і горе.
Та міцно спиться по сей день мені,
Яка ж ти зла, моєї долі зоре!
І не розкаже ні одна душа,
Хто я і звідки, і за що караюсь.
І невідомість, як удар ножа,
Мене скосила, і нема їй краю.
В свої літа, веселі, молоді
Валяюсь я в тюрмі гнилим підпалком.
І не злічити на душі слідів
Від сліз безсилля, що лилися змалку.
Не знав я ні кохання, ні добра,
Ні радостей простих і безтурботних.
І день за днем я при житті вмирав,
Конаючи від болю і скорботи.
Я волю бачив тільки в дивних снах,
Тоді летів пліч-о-пліч я із вітром,
І в юну душу не вкрадався страх
Упасти чи від сонця обгоріти.
Але бажати цього наяву
Ні в слові, ні в думках не маю права!
За примхою чужою я живу.
Для ляльковода я жива забава!
Хай інші люблять і радіють… Хай!
А я в ганебнім попелі зітлію.
Схороню тут життя свого розмай,
Гірку зневіру і хитку надію.
Хай думають усі, що я помер,
Лиш привид мій блукає у в’язниці,
Лякаючи там ще живих химер –
Забутий, безіменний і безлиций…
(В основу поеми лягла легенда про Залізну Маску - ніби-то брата-близнюка Людовіка XIV)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368480
Рубрика: Поема
дата надходження 03.10.2012
автор: Лілія Ніколаєнко