Ранок.
А вони знову сьогодні в трусах.
Я волів би ходити як сліпий жебрак.
Все постає тихе, застигле, німе.
Так ніби нас покинуло сонце,
і лиш спогад про нього світить нам.
Смак, запах, слух, все проти того щоб дивитись.
Я хочу дивитись,а вони знову сьогодні в трусах.
Добре мені, що в трамваї я зміг забитись в куток,
і їхати.Спокійніше коли їдеш.
Я роздумую.
Чому вони в трусах? Адже так холодно.
Уже по осінньому сиро і холодно.
Це дуже неприємний запах і смак,
неприємний звук, це неприємна інтуїція.
Приємно бачити, бачити крізь повіки.
Адже я закрив їх.
Зімкнув так сильно, що з'явились зморшки.
Мені це не завадило бачити.
Навіть крізь плоть видно труси.
То хіба крізь труси не вздріти плоть?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368548
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.10.2012
автор: Степан Бойчук