а потім ми будемо залізними пальцями
тицяти в цятки білого неба
стирати останні хмари з запястя
і пастою з мятою дихати в темінь
і світло спадатиме в чорні коробки
де музика вирветься з нього сиреною
різко і гостро вдарить в лопатки
з тобою так тонко бути нечемною
літрами з серця тектиме текіла
із часом зарісши колючками болю
воно розійдеться як холод по тілу
й не буде частиною стане тобою
а потім дощем напоївши груди
й надівши зелену сорочку по пяти
у світ що назвав ти своїм підемо
щоб знову до неба пальця підняти
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368552
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.10.2012
автор: та що пише