Я не закохана в нього без тями!
І не почує він слова «люблю».
Чом же тоді мені сниться ночами,
Кожен ТОЙ погляд на собі ловлю?
Може, хтось скаже, хтось знає причину?!
Я ж не зізнаюсь нізащо сама,
Що закохалася знову в людину,
Крихти від серця в якої нема.
Та й від мого залишився лиш попіл
Вічних надій і несказаних слів…
Вбогий, безкрилий і стомлений сокіл
Більше б ніколи у вись не злетів.
Я вже не знаю, на що й сподіватись,
Тільки б зізнатись нарешті собі.
Як же ж набридло від сліз прокидатись,
І віддавати належне пітьмі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369195
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.10.2012
автор: _Lills_