Волосина пам'яті міцна.
Час її не в силі розірвати.
Розуму й душі тугі дебати
Винесла, не лопнувши вона.
По її тонесенькім тунелі
Опускаюсь у минуле я,
Де звела тоді краса твоя
Глузд мій із душею у дуелі.
Перемогу розум святкував,
Вбивши наповал душі пориви,
І боліла довго голова,
І ще довше був я нещасливим.
То чому ж пригадка ця жива
Із життя не йде фатальним дивом?
07.10.12
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369270
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.10.2012
автор: Рідний