Як завжди, восьмого, душа плаче сльозами...
І час іде, та почуття живуть...
Не забирають дні оте, що десь між нами,
В крові моїй твої слова пливуть...
Маленьке свято... Та тепер минуле...
Дві тисячі одИнацятий рік...
І наша перша зустріч... Не забула...
Так швидко йде оцей невпинний лік...
Липневий вечір... Тисячі думок...
Тобі я почуття свої відкрила...
Словами ніжними відкрив душі замок...
Підняв над небом, подарував крила...
І я щасливою була, літала в небі,
Із вітром розмовляла уві сні...
Лиш тільки ти й нікого вже не треба.
Це рай земний... Це ти створив мені...
А потім все так швидко полетіло...
Сльози мої і грубість твоїх фраз...
Кричу "тримай!"... Але ми не зуміли...
Ми втратили себе... І майже зразу...
Та зла я не триматиму, облиш!
Я ж до цих під живу в твоїм полоні...
Мені так мало треба -- тільки лиш
Тримати у руках твої долоні...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369522
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.10.2012
автор: Оля Смілянець