Небо сірий вдягнуло каптур.
Вітер брови нахмурив, подув
Гучно так, як в трубу трубадур,
Мов силач кільця, віти загнув.
Затремтіли зі страху листки.
Це ж їм, може, навік до землі?
Мов до пса з будяка реп’яхи,
До гілок притиснулись усі.
Розійдіться ви, хмари тужні!
Вітре, ляж, мов під груди щеня!
Ту теплінь, що зродилась в душі,
Не вистуджуйте хмурістю дня!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369563
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 08.10.2012
автор: Крилата (Любов Пікас)