Моя рідня - така велика,була і дружня і багата.
Не стало батька,пішла мати
в той світ далекий в небуття.
Куди ж полинуло життя?
Чом не звучить піснями хата?
І хто ж зламав того верстата,що ткав святкову красоту?
Мене лишили сироту до кучи вас усіх збирати,
щоб в рідній хаті заспівати пісні вкраїнськії оті,
що батько сам ,на самоті принишкло в лузі напівав
в той час,коли ріллю орав.
Давно затихла й пісня неньки,нема й Данилкової жменьки,
в якій він тісно так тримав родинний корінь.
Не забрав лиш пісню,що колись любив,
залишив нам,а сам злетів на небо янголом святим.
І голосочком золотим співає Божі піснопіння,
зсилаючи на нас видіння про Всіх і Все...
А час несе з квітками саду лозу стрімкого винограду
й народну пісню у вуста.Меподія,хоч плач,проста
давно звучить вже в унісон.А може це - поганий сон?
Де ж сонце,чом так довго сходить?
Пора б вкраїнської заводить.
Оту,що "Чом ти не прийшов".За хмари місяць вже зайшов.
Я буду всіх вас виглядати через вікно рідної хати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369653
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.10.2012
автор: Палагія Русич