Мене дивують ті жінки,
Які вважають, що комп”ютер –
Усі на світі женихи,
Що разом зібрані докупи.
Вона лежить собі сама
Із ноутбуком на дивані
І споглядає всі дива,
Знаходячись, мов у нірвані.
Надворі – осінь золота,
Іще нема калюж розмитих.
І ось вам істина проста
(А інших вам і не відкрити),
Що до дивану не прийде
Жених, а може, й принц не піший.
Бо він – надворі, у кафе;
Блукає парком наймилішим,
Бо цей вогненний листопад
Вкрив килимочком дивовижним
Весь світ. Отож вертай назад –
У світ із сонця, з вітром ніжним.
Бо ми так звикли до онлайн-
Знайомства, сeксу навіть, дружби,
Не виникає вже питань
До цих принад сумнівних служби,
Що зветься просто: Інтернет.
Хоч і потрібна, як водичка.
Це – не дорога, а кювет.
Не зовсім правильна ця звичка.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369716
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 09.10.2012
автор: Ліоліна