***

-Агов,корчмарко,неси  оковиту!
Мерщій  корчмарю,  в'яжи  коня!
Козак  гуляє.щоб  серце  прилити.
Сьогодні  чарка  його  рідня!
Мовчить  корчмарка  у  смуток  сповита,
Стоїть  понуро  старий  корчмар.
Дійшла  до  них  звістка,що  Січ  розрита.
Здолав  Мазепу  московський  цар.
-Іди,козаче.як  віруєш  в  Бога.
Себе  не  жалко-онуків  жаль.
Виводь  гнідого  назад  на  дорогу-
Іде  ордою  сюди  москаль.
Пройшов  з  Мазепою  тут  Гордієнко,
До  Бугу  вели  свої  полки...
Скачи,козаче,вони  недалеко,
До  сходу  сонця  поспієш  ти...
Всміхнувся  в  вуса,труснув  оселедцем,
Коня  зострожив-пірнув  у  степ.
І  довго-довго  щемів  йому  в  серці
Тополі  стогін  та  шелест  верб.
Гнідий,мов  з  лука  стрілою  пущений,  
Летів  слухняно  у  глупу  ніч.
Десь  Буг  далекий  тече  між  кручами...
А  він  вертався  на  Матір-Січ.
Вертався  й  відав,що  не  побачиться
Ні  з  Лугом-Батьком  ані  з  Дніпром.
Та  краще  вмерти,бо  не  пробачиться...
Не  стане  зрада  повік  добром.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370085
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 10.10.2012
автор: посполитий