Так мало...
Слова твоЇ
стікають в чаші
небесних куполів.
Ти - зовсім близько!
Захотів
мої холодні руки
зігріти у своЇх.
Танцюючого листя звуки
пАдають долІ -
вкривають землю
неземним серпанком
І до самОго ранку
я все збиратиму
твоЇ несказані слова
у кошик свОїх мрій.
Торішня лобода
сплететься в курінь,
пелЮсток рій
устеЕлить спину і живіт...
Наш перехід
з одного в друге
оновить Рід,
Сповиє туго
Всесвіт нас.
Настане час,
коли потік
співатиме уверх
І навіть смерть
не зможе розлучити...
З твоЇх очей,
неначе сИту пити
веселки радісні,
видіння, баченя, дива.
Така жива
моя жагА
щодня єднатися з тобою
І кольоровою любов"ю
гостити світ
з долонь своЇх...
Мені до ніг -
Розквітлі айстри й зорецвіт.
І перший сніг
Волосся залоскоче,
коли захочу
до тебе прихилитись
я
тісніше ніж завждИ.
ПоДивИтись -
знов народитись
вже тепер сюди!
І , точно, поруч,
щоб не бУло мало
І Сонце в тім"я цілувало
Уже обох...
З любов"ю
посміхнувся Бог,
коли
ТвоЇ слова
в ціле Життя
губами позбирала.
Діждала....
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370497
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.10.2012
автор: LaLoba