У собі не тримаю: ні зла, ні образи.
Що було, то було не повернеш назад.
У пустелі душі помирає оаза,
Засипає пісками криницю і сад.
Неповернення стан, рубікон подолали,
По межі, як по лезу ножа довго йшли.
Пам’ятатиму довго смак згірклої кави,
І погасле багаття, і холод золи.
2012
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370563
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.10.2012
автор: Олексій Тичко