Ти покинула це місто вранці
Коли ще навіть не почали ходити трамваї
З думкою вже більше не повертатись
Так і не сказавши всього, що хотіла сказати
Ти палила мости і будувала відстані
І заплітала довгим дорогам коси
Тамуючи слова так, як під водою тамують дихання
Слідувала власними дороговказами
І ранки часто стрічали тебе туманами
Передмістями, заправками з бензоколонками
Карбувалися у пам‘ять рваними ранами
Вулиці, що мали щось спільне із мишоловками
Лиця людей, що торгують на вулиці кавою
Квітами, героїном чи антикваріатом
Запам‘ятовувались брудні небезпечні квартали
Які ти з обережності старалася оминати
І я, мов по карті, ішов по твоїх слідах
І ніяк не міг тебе наздогнати
І я відчував тебе в кожному місці де ти до цього була
Бо просто не міг тебе не відчувати
І я відбудую мости і зруйную відстані
Я залишатиму знаки на всіх постах
Щоб коли прийде осінь і пожовтіє листя
Ти все-таки могла повернутись назад
Щоб ти повернулася до мого дому
І я теж незабаром прийду туди по твоїх слідах
Щоб забути про цю Атлантову втому
Щоб знов дивитися в твої очі
із битого
скла
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370584
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.10.2012
автор: Світоч