Чи ж я живу? Чи лиш існую без причини?...
Якби ж мені хтось міг сказать отвіт.
Ех...Дивно, що такі проблеми
Коли за плечами лиш двадцять літ.
Та що поробиш...Світ змінився...
"Гламур" і "трабл" грає на вустах.
Емансипація! Весь люд заколотився
В свою труну що на сімох замках!
Любов. Турбота. Ніжність. Самота...
-My crazy baby, що з тобою?
То "хлопець" дівчину спита,
Під музику кивнувши головою...
Ідеш по вулиці, здригнешся мимоволі,
"Дівчина" сипле матом і димить...
Ой, леле! Не такої ж долі
Собі вона хотіла захопить!
Куди ми котимось? І нащо?
Самі собі копаєм в пекло рів.
В очах лиш той "доляр" пропащий,
Та, най би вже в огні згорів!
А я?...Мабуть не в той час народилась.
Не в час, не в день і не в своїй країні...
То доля так жорстоко помилилась,
А зараз лиш всміхається зміїно...
Та що ж...Терплю...А значить не існую...
Люблю,чекаю,вірю і живу!
Навчити можу лиш того що знаю,
Ще поки розум держить тятиву...
Здається все сказала, що хотіла...
Про те що в серці не знайшло покій.
Ну а про те що нам цензура вкрила,
Читай безмовно ти з-під чорних вій....
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370600
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.10.2012
автор: Marianna Alvares