***

Я  відчиняю  двері
і  твоя  втіха  квітне,
коли  ти  малюєш
кров’ю  сади  оголені
всі  вокзали  тамують  
спрагу,
розриваючи  чиїсь
дурні  тендітні  голови
Я  відчиняю  двері
і  всі  зимові  системи
стають  мовчки
кволими
і  тоді
березень  запускає
руки  під  твою  сукню
і  ти  кричиш  
від  насолоди,
а  вже  потім
(ніколи)
я  певен,
що  сонце  
здере  з  себе  
брудний  одяг,
вимолюючи
ще  раз  погріти
твої  ребра,
але  ти  все
ще  в  минулому  -
важкі  засуви
дверей
зірвані
і  мімічні  недомагання
 так  легко
протікають
легким  холодом,
проникаючи
в  порожню  перину,
а  потім
звуком  глухим  
у  голову.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370607
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 13.10.2012
автор: ImmortalPsycho