«Ну як життя? Ти й досі в самоті?»
(Я ж думала про мене він забув…)
«Побачив різних, але всі не ті…»
Сиджу і думаю – а ким насправді був?...
Заграли ноти сумно в телефоні..
Німі гудки, важлива кожна мить.
І снишся ти на нездійсненнім фоні…
І голос ріже душу! Так болить!
Набралася сміливості, гудки,
Почула голос… Дорогий, жаданий.
Та це не довго… Знов пусті кутки…
І мій дзвінок для тебе вже не жданий…
Ти видалив мій номер, ти забув.
Я ж щогодини повідомлення читаю…
Ти знову уві сні моєму був…
І повідомлення: «Я так тебе кохаю!»
А стільки часу пройшло… Не згадаєш.
Я не забула, на відміну від тебе…
Тепер ти мовчки у бік поглядаєш…
А я дивлюся з сльозами у небо…
Твої озлоблені слова ламають душу.
Та відпусти, немає вороття.
Слова, як вистріл -- двома руками душать…
І спільного немає майбуття…
Перш, ніж сказати, яка я погана,
Згадай, -- я одна бачила твої мокрі очі.
І хоч для тебе не я уже кохана,
Згадай – лиш ми були у світлі ночі…
А я так звикла до твоїх долонь…
Казала ж – без тебе не уявляю!
Я й досі ще живу в твоїм полоні…
Та вже не можу… Я вже догоряю…
Ти вбивав мене своєю байдужістю,
Повільно палив вірність, приховуючи надію…
І на душі шрами… Я ніколи не відрізнялася дужістю…
На твоєму фоні я просто тлію…
На обличчі посмішка, на душі порізи,
Шрами глибокі, не заживуть.
В країну серця свого я закрила візи,
Ти не знайдеш до нього іншу путь.
Коли я падала – подавав руку,
І я без тебе просто не зуміла б…
Навіщо ти завдав цієї муки?
Невже хотів, щоб я просто згоріла?!.
Ти не замітив, а я не подала виду.
Я так надіялася, що усе мине.
Ти не чекай, бо я уже не вийду,
На вулиці не стрінеш ти мене…
P.S. Ці рядки, рідненький, тобі присвятила.
Ти будеш у серці завжди! Обіцяю!
Ти знаєш, я вічність тобі засвітила…
Та більш не скажу «довіряю»…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371189
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.10.2012
автор: Оля Смілянець