Небо з"єдналося із землею,
Туманом молочно-пастельним
І стерлися враз відстані й грані
Між паралельними світами.
Немов маревом накрило місто,
Ні світла, ні блиску...Затісно
Автомобілістам на дорогах
Та інспекторам у погонах.
Чатуючих на них ненавмисно
Десь на перехрестях...І звісно
Виглядаючи їх, із-за рогу...
Взяв туман-меломан в облогу.
Крім того, липне змокріле листя
До доріжки, схлипА-шелестя
Під ногами, з туги і досади,
Що покинуло дерев шати.
Війнуло на нього спогадами,
Як зеленіло смарагдами
На деревах, в оксамит убраних,
Святково- нарядних і гарних.
А зараз лежить в калюжі тонке,
Сумне, хоч і золоте таке...
Все ж, нетривке його існування,
Час життя збігає останній.
Весна вдягнЕ нове одіяння
Й дерева роквітнуть в буянні,
Смарагдовому, ніжно-білому,
Шовковому, кольоровому...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371228
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 16.10.2012
автор: Макієвська Наталія Є.