В глухій несамовитій тишині
Останні подихи здавались за розплату.
Вони німі були й неначе крижані,
Вони здали життя за невелику плату.
А час ішов, не вимовивши слова,
І сил лишилося на декілька ударів.
Та в пам’яті його тепер потоне
Весь грім, всі оплески його святих парадів.
Він сам собі театр і актори,
І свою роль в житті зіграв так бездоганно.
Краса сонет – вічний сон у літню пору,
Ромео і Джульєтта гірко невблаганні.
В глухій, несамовитій тишині
Останні подихи здавались за розплату.
Він геній і дитя сліпої вишини,
Це був Шекспір, вписав свою останню крапку...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371276
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.10.2012
автор: Діана Власт