О, як же він багато говорив!
Упевнено і завчено красиво.
А на останок – обіцянок злива…
Напевно, краще бачиться згори.
Столичний він, але неначе свій.
Казав, що із села Малі Діброви.
Розказував, як змалку пас корови.
Вже в крісло міністерське пересів.
Поїхав, і вже більше не було.
Ото хіба-що з літака поглянув.
Його ще й досі згадують селяни,
адже голосували всім селом.
Наступний раз вже вибрали свого.
Наобіцяв!.. Та ще й казав «Клянуся!»
Поїхав і вже більше не вернувся.
І близько тут не бачили його.
В столиці пропадають, наче дим.
Отак траплялось, хто б не обирався.
Всім не вгодиш, хоч як би не старався.
Багато нас таких, а він – один.
Вже й прізвища не згадує ніхто.
Такі вони «Зверховні» депутати.
Усе тут ясно, нічого й додати.
Лиш напис на плакаті –
САМЕ ТОЙ.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371399
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.10.2012
автор: Олександр ПЕЧОРА