(міжнародному Дню сільської жінки присвячено,15жовтня)
Зморшкувате обличчя, порепані руки.
Плечі, наче дуга – літня жінка сільська.
З першим променем сонця встає, не зна скуки,
Щодень праця чекає її копітка.
То город то худоба, то в хаті робота –
Наварить, напече, попере, прибере.
А як прийде неділя, мов виграє лота –
В церкві службу відбуде, до друзів піде.
А як хлібчик спече! Де там той магазинний?
Справжня паска виходить – смачний, запашний.
Визбирає в саду до остатку малину,
Усі фрукти збере, зірве аґрус хрумкий.
Заготує дарів тих осінніх доволі.
Дітям, внукам у місто сама завезе.
Потім лущитиме кукурудзу, квасолю,
А узимку шкарпетки для внуків сплете .
А як очі ще бачать, то витягне нитки
І шматок полотна та й почне вишивать.
Візьме гарний узір у своєї сусідки,
Щоб відшить на рушник, онучатам віддать.
А навесні насіє квіток коло хати,
Насадить різнобарв’я, що милує зір.
Тай почне на городі все знову саджати,
Дітей, внуків щораз виглядати до дір.
І найбільша то радість, як свята приходять –
Різдво, Пасха святая чи день уродин.
Дух сім’ї в дні оці рідних в хату приводить.
І несеться душа – дочка в хаті чи син!
Ота жінка сільська, що лице зморшкувате.
Скільки в ній доброти, мудрості у очах!
Може статків вона наживе небагато,
Та багатство її у прожитих роках!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371482
Рубрика: Присвячення
дата надходження 17.10.2012
автор: Крилата (Любов Пікас)